ПСИХОЛОГІЧНА СТОРІНКА

Інформації для батьків

«Захистіть свою дитину!»

Інформації для батьків

«Захистіть свою дитину!»

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

ü  Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

ü  Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

ü  Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

ü  Заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);

ü  Ламання та знищення особистих речей;

ü  Використання брутальних слів, лайка;

ü  Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

ü  Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

ü  Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

ü  Звинувачування у всіх проблемах;

ü  Крити кування думок, почуттів, дій;

ü  Поводження із ним/нею як із прислугою;

ü  Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

ü  Нехтування дитиною;

ü  Нехтування обов’язків стосовно дитини;

ü  Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

ü  Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

ü  Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

ü  Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

ü  Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

ü  Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

        Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

        Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

        Діти відчувають сум.

        Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

                 Реагувати надто агресивно;

                 Не визнавати авторитетів;

                 Бути пасивними чи пригніченими;

                 Мати вигляд заляканих;

                 Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

 «…людина повинна бути Людиною…».

Олександр Довженко

Толерантність, як умова спілкування.

 «Толерантність» - пояснюється як терплячий. Толерантна людина – це перш за все особистість, якій притаманні духовні, моральні цінності та якості.

Толерантність потрібно розвивати з раннього дитинства. Сім’я це перші прояви любові до рідного слова, до рідної пісні, до рідної землі, до Батьківщини. Виховання в сім’ї займає одне з найважливіших значень. Батьки прагнуть виховати у своїх дітях певні духовні цінності, скарби, які допоможуть пристосуватися до життя. Ні в якому разі не силою, не фізичним вихованням, не насиллям, а своїм прикладом, тобто міцною сім’єю в якій толерантність – це важлива умова спілкування. Мати з батьком повинні закликати і виховувати дітей в любові в злагоді, в довірі, тому що толерантне спілкування починається з раннього віку, з батьківської опіки і допомоги.

Людина починається з батьків.

Толерантність — це вихованість, це стриманість, це рівність!          

Толерантність – це культура добрих манер і вчинків!

Толерантні люди – це люди, які йдуть по житті не сірою тінню, а людьми з великими надіями, переконаннями і цілями. Ми повинні з відкритою душею і щирим серцем відноситися до інших, вислуховувати думки, погляди і переконання і вміло, толерантно дати аналіз тій чи іншій життєвій ситуації.

Твори добро-ось заклик толерантності, ось гідний вчинок кожної людини, кожного громадянина.

Пам’ятай одне!

 Почніть з себе і весь ваш життєвий шлях наповниться гармонією, посмішками, яскравим сонцем над головою, щирими враженнями, хорошими відгуками від оточуючих. І тоді життя не пройде марно і ви з гідністю можете себе називати Людиною!

 Таємниці виховання

(психологічна просвіта)

                                                   «Темперамент – це те, що інколи доводиться долати і завжди – використовувати, адже кожному притаманне щось таке, про що тужливо мріють інші.»  

                                                                                                 Л. Гуревич

Нормальний розвиток дитини дошкільного віку залежить від багатьох обставин, серед яких особливо важливі індивідуальні психофізіологічні особливості і здатність дитини до засвоєння нового. Це - умови його життя; батьківська вимогливість, яка, як відомо, може або прискорювати розвиток дітей, або, навпаки, гальмувати; характер відносин дорослих з дитиною; загальна сімейна атмосфера; інтереси дорослих членів сім'ї та ін. Тому у вихованні дітей необхідно вміти вибрати правильний підхід до кожної дитини.  Не можна пред'являти однакові вимоги маленькій дитині і дітям старшого дошкільного віку, так як ті чи інші прояви  властиві, наприклад, дітям 2-3 років, не можуть бути характерні для дітей 6-7 років. Чим старша дитина, тим свідоміше стає його поведінка. Якщо поведінка малюка залежить від його почуттів, то у старшого дошкільника вона більш підпорядкована розуму. У нього обогатився життєвий досвід, знає багато правил поведінки,  завдяки цьому розвивається здатість до вольових зусиль, він може і повинен стримувати свої бажання.

Поряд з віковими і психологічними закономірностями розвитку, характерними для дошкільного віку, кожна дитина має ще й індивідуальні, притаманні йому одному особливості. Один енергійний і легко збуджуємий, інший спокійний і повільний, третій помірно рухливий і урівноважений, четвертий пасивний і чутливий до впливів. Чим це пояснити?

З народження кожна дитина має певний тип вищої нервової діяльності. Він виявляється в загальній рухливості, у швидкості реакцій, у темпі мови, в тому, як швидко і легко виникають почуття, і в силі їхнього вираження.

У вихованні дітей психологи рекомендують спиратися на традиційне уявлення про чотири типи темпераменту: з переважанням рис сангвініка, холерика, флегматика, меланхоліка. У «чистому вигляді» будь-який тип темперамента зустрічається рідко, хоча у дітей він проявляється яскравіше, ніж у дорослих. Під впливом виховання у дорослої людини вироблені такі якості, як стриманість, врівноваженість, швидкість реакцій, воля, самоконтроль, громадський обов'язок тощо.  А поведінка дітей залежить від темпераменту, яким вони наділені.

Що ж треба мати на увазі батькам у вихованні дітей, якщо враховувати їхні індивідуальні особливості?

Дитина, що володіє сангвінічним темпераментом, емоційна, вразлива, весела і життєрадісна, активна. При правильному вихованні вона не схильна до капризів, комунікабельна, швидко знаходить місце в суспільстві однолітків. Такі діти з однаковим інтересом можуть грати і в рухливі і в спокійні ігри, зосереджено займатися, ретельно виконувати доручення.

Дитина з холеричним темпераментом нестриманана у своїх проявах. Їй притаманна висока нервово-психічна активність. Вона надмірно рухлива, енергійна, стрімка, імпульсивна (більшою мірою, ніж її однолітки, що володіють іншим темпераментом). Галасливі ігри, метушня для неї більш природні, ніж справи, що вимагають тиші й зосередженості. Вона контактна, жваво відповідає на запитання дорослих.

У вихованні таких дітей на перший план висуваються завдання формування витримки, стриманості, позитивних взаємовідносин з однолітками та дорослими, інтересу до ігор і занять, які вимагають посидючості, стійкої уваги. Дітей - холериків корисно «перемикати» від рухливих, галасливих ігор на спокійні, стежити, щоб вони були постійно чимось зайняті, і разом з тим давати можливість розрядити енергію в рухливих іграх, цікавих заняттях. Від нерухомості вони стомлюються і допускають зрив у поведінці.

Діти - флегматики спокійні, повільні, зазвичай вони не доставляють клопоту батькам. На противагу холерику вони загальмовані, що проявляється не тільки в сповільненості психічних реакцій, а й в моториці. Така дитина некваплива, все робить повільно, докладно. Вона на прохання, зауваження дорослих не може реагувати моментально, що нерідко стає причиною їхнього невдоволення: «Хіба не чув, що я тобі сказав!".

У вихованні таких дітей слід взяти за правило: не дратуватися на повільність; не робити за дитину того, що він в силах зробити сам (це, до речі, відноситься до всіх дітей без винятку!); залучати до ігор і гімнастичних вправ, що розвивають рухи, вправність, спритність, кмітливість, швидкість реакцій, орієнтування в просторі.

Особливу увагу слід приділяти вихованню у дитини самостійності та ініціативи, бо його активність невисока і він схильний робити те, що йому кажуть.

Дитина – меланхолік  емоційно нестійка, схильна до сліз і примх, до загостреного сприйняття навіть найменшої образи. Почуття свої вона не висловлює бурхливо, чуйно реагує і на тон, і на настрій дорослого. Такі діти важко адаптуються до умов дошкільного закладу, довго не можуть звикнути до нової обстановки, до дитячого колективу. Вони особливо потребують підбадьорювання і ласки, а строгий тон допустимий лише у виняткових випадках. Проте в підході до них неприпустима й інша крайність - надмірна опіка. Це може зробити їх емоційно незагартованими. А  при правильному вихованні характерна для таких дітей підвищена чутливість до педагогічних впливів виробляє у них такі цінні якості, як делікатність, чуйність, такт, скромність.

Часто можна чути: «весь в батька» або «весь в матір». Але справа тут не в наслідуванні, а в тому, що, постійно перебуваючи пліч-о-пліч з дорослими членами сім'ї, дитина так чи інакше наслідує їх. Звідси і створюється видимість, що дочка товариська, як мама, але син упертий, як старший брат або нерасторопний, як батько. Риси характеру не вроджені, вони виховуються.

У будь-якої дитини можна сформувати найкращі риси характеру. Успіхи в навчанні, праці, добрі стосунки з людьми доступні всім дітям. А це залежить від виховання, від уміння знайти відповідний підхід до дитини з урахуванням всіх його особливостей і можливостей.

Тип темпераменту – це вроджена якість, тому батьки повинні вміти вчасно відмовлятися від неможливих вимог, претензій і надмірних надій,  та враховувати особливості темпераменту  у вихованні дитини. Необхідно замислюватися про майбутнє дитини,  орієнтувати її з раннього дитинства на ті види діяльності, що відповідають її темпераменту й інтересам.

Шановні батьки! Всі ми знаємо, що секрет успішного виховання дитини полягає у  створенні  доброзичливого  клімату  в сім'ї, тож хочеться побажати, аби в кожній домівці панували безмежна любов,  порозуміння, матеріальний і духовний добробут.

О.В.Гринцова

Стаття надрукована в газеті «Новий шлях» №19 11.05.2012р.